Дискримінація щодо жінок і гендерне насильство: історія та сучасність

опубліковано 3 лют. 2016 р., 12:18 Илья Янушев
Українська держава в процесі розбудови нового суспільного та державного устрою підтвердила свою прихильність до демократичних принципів, серед яких одним з основоположних є принцип рівності жінок і чоловіків. Політична воля до досягнення ґендерної рівності в суспільстві, подолання всіх форм дискримінації за ознакою статі закріплена Конституцією України і законодавчо забезпечена. Але за 28 років після ратифікації Україною Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок не відбулося повного виконання норм цієї Конвенції у вітчизняне законодавство.

Термін «дискримінація» походить від латинського слова «discriminatio» (розрізнення) і означає обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за різними ознаками. Дискримінація є прямою та непрямою, поняття визначені у Директиві ЄС «Про рівне ставлення».

До XX століття майже у всіх країнах світу у законах було закріплено підпорядкування жінок чоловікам. Чоловік мав панівне становище в сім’ї, майнові права також належали чоловікові, батьки вирішували, з ким візьме шлюб їхня донька. Жінки не мали права на фінансову незалежність, не розпоряджалися власністю, не отримували без дозволу чоловіка паспорт, не вибирали місце проживання. Після другої світової війни (1939-1945) були прийняті найважливіші міжнародні закони, що розпочали епоху захисту прав жінок у таких сферах: у політичній - Конвенція ООН про політичні права жінок (1952); Конвенція ООН про громадянство заміжньої жінки (1957); в економічній - Конвенція МОП про рівну платню за рівну працю (1951); Конвенція МОП щодо дискримінації в галузі найму і роботи (1958); Конвенція МОП про охорону материнства (1952); в галузі освіти - Конвенція ООН щодо дискримінації в галузі освіти (1960); у сімейних відносинах - Конвенція ООН про згоду на вступ до шлюбу, мінімальний шлюбний вік і реєстрацію шлюбів (1962); Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (1979).

Рівність жінки з чоловіком у 60 – 80 роках XX століття базувалась на концепції «поліпшення становища жінок». Тільки наприкінці XX століття на зміну їй прийшла концепція ґендерного розвитку суспільства, яка розглядає утвердження рівності чоловіків та жінок через їх паритетність (рівність), партнерство, через самотворення ними свого власного життя, як суб’єкта, а не як об’єкта історії.

Сьогодні все ще залишаються великі розриви в реальному економічному та майновому становищі жінок і чоловіків, у їх політичному представництві та доступі до суспільних ресурсів. Рівень середньої заробітної плати жінок в Україні значно нижчий, ніж чоловіків. Незважаючи на високу професійну та освітню підготовку, жінки обіймають посади менш престижні, менш оплачувані, тому й отримують заробітну плату значно меншу, ніж чоловіки. Жінки Виноградівщини представляють 52,2% населення району, становлячи також більшість серед економічно зайнятої частини населення. Якщо аналізувати середньооблікову чисельність штатних працівників, то питома вага працюючих чоловіків в загальній чисельності працюючих становить 35,3%. Значна частка працюючих жінок припадає на підприємства, установи та організацій легкої промисловості, заклади освіти, охорони здоров’я. Вони мають більш високий рівень освіти у порівнянні з чоловіками, але водночас отримують значно меншу заробітну плату, несучи на собі тягар подвійної зайнятості. Крім сфери трудової діяльності, дискримінація щодо жінок поширена і в інших сферах суспільного буття. Свідченням глибокої ґендерної нерівності в країні є відсутність рівноваги між жінками і чоловіками у політичній сфері. Так у складі депутатського корпусу Виноградівської районної ради тільки 22% жінки, міської ради – 26%, сільських рад - 35% та селищних рад – 32%.

Щороку спостерігається тенденція збільшення кількості неповних сімей внаслідок розлучень, народження позашлюбних дітей та смерті чоловіків. Фактор фемінізації бідності набуває дедалі більшого значення. Наявність дітей суттєво підвищує ризик бідності, а материнство сьогодні стає економічно небезпечним. Гостро стоїть проблема розриву в пенсійному забезпеченні жінок і чоловіків.

Наведені факти підтверджують, що у нас, як і в цілому світі, продовжує існувати дискримінація жінок. Крім того викривлена ґендерна ідеологія та традиційно - патріархальна культура з її закоснілим стереотипами є основними чинниками таких страшних реалій сьогодення, як насильство над жінками в сім’ях і торгівля жінками.

Все це є проявами ґендерної дискримінації у відкритій та прихованій формах та наслідком неподоланих ґендерних стереотипів у сферах політичного представництва, прийняття рішень та економічної діяльності і така ситуація характерна для всієї України. Чимало жінок не усвідомлюють своїх прав, не знають про рух на їх захист і розглядають систему прав людини, як щось абстрактне, що їх не стосується. Саме через ґендерні стереотипи держава й суспільство не надають необхідної допомоги і підтримки потерпілим, не забезпечують жінкам достатній захист, не притягають до відповідальності кривдників. Саме ґендерні стереотипи у формуванні масової свідомості впливають на те, що насильство щодо жінок майже не порушується в засобах масової інформації, як проблема. Через них у ЗМІ існує тенденція показувати жінку як об'єкт використання, як сексуальний об'єкт. Ґендерний світогляд відповідає за «поблажливе» ставлення суспільства до агресивної поведінки чоловіків, через що чоловіки не вважають насильство над дружинами чи подругами неприпустимим, сприймаючи його як щось цілком нормальне.

Дискримінація невід’ємна від такого негативного явища, як ґендерне насильство, що є її крайнім проявом. Ґендерне насильство складається з широкого кола порушень прав жінок включно з торгівлею жінками та дівчатами, зґвалтуванням, подружнім насильством, сексуальним насильством проти дітей, культурні практики і традиції спрямовані проти репродуктивного і сексуального здоров’я жінок та дівчат.

Одним із найпоширеніших видів ґендерного насильства є насильство щодо жінок у сім’ї. Враховуючи важливість цієї проблеми, останнім часом у світі починають з’являтися спеціальні закони, які закріплюють реформи національного законодавства, сфокусовані на проблемі викорінення насильства щодо жінок у сім’ї. На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають права людини від насильства та дискримінації. За порушення законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків громадяни і посадові особи несуть цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

В Україні просування ґендерної рівності тільки розпочинається. Тому вона потребує постійної підтримки. Для цього й існують громадські об'єднання, рухи, які, керуючись законами України, відстоюють права та інтереси жінок і чоловіків. Прийняття антидискримінаційного законодавства хоч і є важливим саме по собі, проте не може автоматично забезпечити ґендерну рівність у суспільстві. Для того, щоб дійсно змінити ситуацію з ґендерним насильством в Україні, необхідно усвідомити ґендерну природу цього явища, яке має свої корені в патріархальних стереотипах, що століттями закладалися в свідомості людей. Право на свободу від насильства – одне з основних прав людини. Хоча насильство супроводжує всю історію людства, але зараз, на початку третього тисячоліття, цивілізація має усвідомити безперспективність насильницького шляху і змінитися. В серці кожної люди є резерви добра і справедливості, які розкриваються при свідомому прагненні до ненасильства. Важливо, щоб всі члени суспільства мали вплив на прийняття рішень у цій сфері. Цього можна домогтися шляхом поступового запровадження ґендерної культури та утвердження ґендерної демократії. Тільки всі разом, вклавши багато зусиль, зможемо подолати дану проблему і починати треба кожному з себе!



Начальник відділу
координації соціальної роботи                                                                                  Т.В.Карпенко
Comments