Реалізація та захист прав людини у сфері зайнятості

опубліковано 21 лист. 2017 р., 03:33 УТСЗН ЛМР

Права людини у сфері праці є основоположними правами людини, які визнані міжнародною та національною спільнотою, що передбачає їх визнання і захист як основний обов’язок держави. Тому, сьогодні забезпечення реалізації права на працю і захисту громадян від безробіття є однією з основних проблем в Україні.

Стаття 43 Конституція України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Також гарантуються право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на соціальний захист у разі безробіття з незалежних від них обставин.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України „Про зайнятість населення” (далі – Закон). Статтею 5 Закону встановлені державні гарантії права на вибір професії й виду діяльності. Працездатному населенню держава гарантує добровільність праці й вільний вибір виду діяльності; захист від необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу й від незаконного звільнення; безплатне сприяння державними службами зайнятості в підборі підходящої роботи й у працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти; безплатне навчання безробітних новим професіям, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості; виплату вихідної допомоги працівникам, які втратили постійну роботу; виплату в установленому порядку допомоги по безробіттю й інших видів допомоги.

  Також статтею 14 Закону держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування для окремих категорій населення, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, а саме: одному з батьків, що має на утриманні дитину віком до шести років або виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда; дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування; особам, звільненим після відбуття покарання або примусового лікування; молоді, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах і яка вперше приймається на роботу; особам, яким до настання права на пенсію за віком залишилося 10 і менше років; інвалідам, які не досягли пенсійного віку; учасникам бойових дій.

Для працевлаштування зазначених громадян крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік. Роботодавці самостійно розраховують цю квоту з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях.

Слід зазначити, що реалізацію державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян здійснює Державна служба зайнятості України.

Розміри та умови надання матеріального забезпечення на випадок безробіття визначаються Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”. Згідно з цим Законом право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи (наймані працівники, які працюють на умовах трудового договору (контракту), інші особи, на користь яких здійснюється страхування на випадок безробіття.

Одним із головних завдань держави у реалізації політики у сфері зайнятості населення є – збереження робочіх місць.

Разом з тим, важливою проблемою в трудових відносинах між роботодавцем і найманим працівником на даний час є легалізація зайнятості населення. Як свідчить практика багато роботодавців  (в основному це малий та середній бізнес) не укладають трудові договори з найманими працівниками.

Сучасне законодавство розглядає працевлаштування як комплекс правових, економічних та організаційних заходів, спрямованих на забезпечення реалізації права особи на працю.

Незважаючи на інформаційно-розяснювальну роботу в ЗМІ та вимоги діючого законодавства, оформлення найманих працівників належним чином на сьогодні є серйозною проблемою. Громадяни погоджуються на будь-які умови роботодавця, при цьому втрачають трудовий стаж та можливість користування державними гарантіями. Отримуючи заробітну плату неофіційно, «в конвертах», працівник втрачає своє законне право на щорічну відпустку, а у випадку виробничої травми або захворювання – страхових виплат. Ухиляючись від оформлення трудових відносин з найманими працівниками, роботодавець позбавляє їх права на основну та додаткову відпустки, на оплату лікарняного, на дотримання встановленої законодавством норми тривалості робочого часу, на допомогу по безробіттю, на гарантії за колективним договором, на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та на пенсійне забезпечення. Працівники повинні розуміти, що погоджуючись на “тіньову” зайнятість, їх очікують ризики, пов’язані з захистом своїх трудових прав та соціальним захистом у разі скрутних життєвих обставин.

 

Управління праці та соціального

захисту населення Лозівської міської ради

 

 

Comments